Нарис

Літо так швидко минуло, що й незчулася – он уже вересень за вікном дощить, квапить до збору врожаю на городах, іноді тішить сонячними промінчиками, та вже не такими пекучими, як влітку. Ба, більше того – до дверей мого дому підходить жовтень і ось-ось переступить поріг. Так хочеться, щоб жовтень у кожну українську домівку приніс мир, радість і тепло; щоб тисячі милих очам усмішок на дитячих обличчях втішили кожне материнське серце…

Переглядаю свій фотоархів. Сотні світлин, море спогадів! Друзі, учні, вчителі, майстри виробничого навчання, рідні мені стіни Стебницького професійного ліцею – все, що оточує мене щодня, чим живу, чим зайняті мої думки, радості, успіхи і турботи. І звісно ж, рідна домівка, моя сім’я – як мені без неї – не уявляю іншого життя… життя далеко від отчого порогу, рідної української землі.

Пролунав дзвінок, шум у коридорах ліцею стих, починається урок…